Депутат першої Держдуми

 Колесо історії, біжучи наїздженою колією, іноді буває підскочить на якійсь вибоїні і тоді струсує всього воза. Це в котрий раз підтверджує те, що суспільство так і не навчилось  виправляти помилки попередніх поколінь. Так на початку минулого XX століття в Санкт-Петербурзі – столиці Російської імперії, розгортались бурхливі політичні події. 8 липня 1906 року цар своїм указом розпустив першу Державну Думу. А вже 9-10 липня у місті Виборзі в знак протесту відбулося зібрання групи депутатів із зверненням до народу. Причиною розпуску Думи стали земельні відносини, а саме закон про наділення землею селянства.  'Земля і воля' –  тоді були основними гаслами передвиборчих обіцянок.   Виділення наділів передбачалось за рахунок земель казенних,  кабінетських  і монастирських та примусового відчудження надлишків у приватних землевласників. Звичайно, що кабінет міністрів виступив проти цього закону і, коли Дума підтвердила свої наміри щодо прийняття такого закону, був виданий указ про її розпуск.

    Серед  депутатів Думи, які підписали “Виборгське звернення” до народу, про непокору до влади, був і наш земляк Дяченко Максим Федорович з села Іванівського (таку назву мало в ті часи с.Іваниця), Роменського повіту,  Полтавської губернії. Дяченко став одним із 12 депутатів від Полтавської губернії, був безпартійним і входив до групи трудовиків, яка була другою за чисельність фракцією у Думі. Депутатській діяльності Максима Федоровича передувала військова служба на Далекому Сході, де за 5 років він дослужився до чину унтер-офіцера. Після служби, ще майже пять років  працював у Манчжурії на гірничих виробітках, був десятником. А потім буремного 1905 року повернувся до рідного села. Як людина на той час грамотна (мав початкову освіту), ввійшов до списку виборців, із складу яких і був обраний до Думи.

     Перша Держдума Росії пропрацювала всього 72 дні як і парижська комуна.  9 липня 1906 року  у неділю за ранковим чаєм із газет депутати дізнаються, що дума розпущена і всі миттєво кидаються до Таврійського палацу. Та споруда вже оточена військовими, а двері зачинені на замок. Група депутатів, до якої приєднався і наш Дяченко вирішила не підкорятись цьому маніфесту і зібралась у місті Виборг, яке знаходилось на території Фінляндії і було захищене Конституцією. Однак і в зоні 'депутатської недоторканості' за кожним із депутатів було встановлено спостереження, а при поверненні додому всі були заарештовані. Проти депутатів, які підписали “Виборгське звернення” ,  було відкрито судове слідство і за рішенням суду всі “підписанти”  відсиділи по 3 місяці у кам'яній фортеці  та були позбавлені виборчого права і можливості займати державні посади. Серед засуджених  депутатів  окрім простого селянина Дяченко М.Ф. було 23 адвокати, 5 суддів, 11 професорів, 7 редакторів газет, лікарі та вчителі і навіть 3 священники.

    Наступна ж дума збереться тільки в лютому 1907 року, але попри всі старання царської влади контролювати процес відбору кандидатів, вона стане ще більш опозиційнішою ніж перша.

   А Максим Федорович повернеться до рідного села і до кінця своїх днів буде цікавитись політичним життям країни. Один із нинішніх старійшин села Окунь Борис Дмитрович пригадував, як працючи деякий час листоношею, він завжди продовжував підписку на газету “Правда”, яку кремезний, бородатий дідусь дуже полюбляв читати. Похований Дяченко М.Ф. на старому кладовищі села, яке було закрито ще в 1952 році.